Рунічні написи були теж віднайдені в Україні. Серед них — рунічний напис старшим футарком на наконечнику списа, віднайдений на Волині і датований бл. 4 ст. (міграція готів) а також рунічні написи епохи вікінгів (варягів) з острова Березань у гирлі Дніпра.
Руни вживалися як письмо та для ворожінь на германських землях із початку нового літочислення аж до 1800-х рр., в останній період лише за особливих потреб. Найстаріший рунічний напис віднайдений в Норвегії — це наконечник списа, знайдений в селі Овре Стабу в Тотені, котрий датується 200 р. Цей напис звучить норв. «raunijaR» — ранить, ріже. Збереглося багато рунічних написів, оскільки вони викарбувані на рунічних каміннях.
Тацит у Х розділі «Германії» писав про германські племена:
«Передбаченню і киданню на долю вони приділяють увагу більше за інших. Їхній метод кидання на долю простий: вони зрубують гілку з плодового дерева і ділять її на маленькі шматочки, які маркують певними відмінними знаками і розкидують довільно на білу матерію. Після цього, священик громади, якщо з долею радилися привселюдно, або батько сім'ї, якщо це робиться для себе, після закликання богів і з очима, піднятими до небес, витягують три шматки, по одному за раз, і тлумачать їх відповідно до знаків, попередньо на них нанесених»
Найстарші рунічні написи писалися старшим футарком, що складається з 24 знаків і вийшов зі вжитку у часи вікінгів.
У 500–800 рр. ряд рун були спрощені у формі і їх чисельність зменшилась до 16-ти. Пізніші та середньовічні руни відрізнялися в залежності від місцевості, але можна говорити про особливу норвезьку рунічну абетку у середньовіччі. Цікавим варіантом були англійські руни, абетка яких налічувала до 32-36 знаків. Вони широко використовувалися для господарських записів, хронік тощо, але поступово були витіснені латиницею.
З християнством прийшла латинська абетка після епохи вікінгів, але руни все ще продовжувалися вживатися протягом століть. Королівські і церковні написи робилися латинськими літерами, тоді як руни вживалися в повсякденному житті — наприклад, на записах на товарах і коротких повідомленнях. В той же час рунічне письмо було розширене знаками, що відповідали латинським літерам.
Слід відмітити, що руни майже завжди використовувалися для коротких записів на твердому матеріалі. Рунічні надписи короткі — зазвичай лише одне слово. Лише в Англії руни широко використовувалися для написання великих текстів, мабуть саме цим пояснюється й багатство місцевої рунічної абетки. Саме відсутність літературної традиції рунічного письма, а також тим, що руни асоціювалися з язичницьким минулим пояснюється витіснення їх латиницею.
Після приблизно 1400 р. руни вийшли з повсякденного життя, але знання про них залишалося. Ще у 1800 роках руни вживалися у деяких ізольованих місцевостях, наприклад в Даларна в Швеції. Зараз існування рунічного письма пов'язане із практиками ворожіння та відродженням язичництва.
Деякі рунічні знаки вживалися разом із латинськими, наприклад руна ᛗ «maðr» (=людина) часто вживалася як скорочення для слова людина всередині текстів, що писалися чорнилом на пергаменті. Ісландська літера «Шаблон:Lang-іsl» є рунічним знаком, що увійшла у місцеву латинську абетку.
«Codex Runicus», рукопис-пергамент близько 1300 року н. е., який містить один з найстаріших і найбільш збережених текстів «Закону Сканії», повністю написаний рунами.
Джерело: Вікіпедія
Немає коментарів:
Дописати коментар